| шо сі стало з Слісаренком? |
[Jun. 15th, 2009|01:56 pm] |
Ігор СЛІСАРЕНКО: Зґвалтування історії
Зона підлості
Цього року на 9 Травня в ізраїльському кнесеті влаштували урочистий прийом для ветеранів Великої Вітчизняної війни. І прем'єр Натаньягу, і лідер опозиції Лівні дякували ветеранам за подвиг, завдяки якому стало можливим створення Держави Ізраїль. Російськомовні депутати з обох таборів декламували їм — знову ж таки російською — вірші про «праздник со слезами на глазах». Звісно, політики пов'язували річницю Перемоги із сьогоденням — мовляв, молоде покоління вчиться у ветеранів, як «протистояти ненависті і терору». Що ізраїльський істеблішмент розуміє під «ненавистю і терором», відомо, та й не про це зараз.
Подія прийому в кнесеті вельми знаменна. Хоча ще в 1999 р. кнесетом було ухвалено рішення «про державне відзначення 9 Травня як річниці перемоги над нацистською Німеччиною і дня єврейського героїзму», святкування було справою виключно «російської вулиці». Більш того, і політикум, і преса жорстко сперечалися, чи варто вважати 9 Травня державним святом.
На сторінках газети «Гаарец» популярна оглядачка Лілі Галілі тоді обурювалася: «Імігранти з Радянського Союзу не вважають себе жертвами голокосту. Вони вважають себе частиною того великого народу, який розгромив нацистів. Вони вважають, що треба підкреслювати саме цей героїзм. Вони привезли з собою цей міф про героїзм».
Протягом десяти років Ізраїль із підозрою дивився на цих «галутних євреїв», тобто «недосконалих», оскільки вони тільки-но «повернулися із вигнання». Знадобилися не інтелектуальні потуги «російської вулиці», що постійно нагадувала про півмільйона євреїв в лавах Радянської Армії, 157 Героїв Радянського Союзу та 219 генералів і адміралів на фронті. Настрої ветеранів та їхніх дітей і онуків підняла на свої прапори партія «Наш дім — Ізраїль» і врешті, як бачимо, змусила рахуватися із цим як партнерів по правлячій коаліції, так і опозицію.
Це я до того, що в Україні і далі на 9 Травня, попри офіційні церемонії, в медіадискурсі неодмінно вкидається словесна жуйка на тему: «Чи була війна Великою Вітчизняною для України?» Таке враження, даруйте за категоричність, що причиною цієї істерично-ідіотської суперечки є те, що записні «ліберасти», які вимагають перейти на «європейське» визначення війни не інакше як Другої світової, чомусь вперто за словом «Вітчизна» бачать або Сталіна, або Кремль, навіть цілу Росію, але зовсім не Україну...
І цього року не обійшлося без особливих збочень. Так, Гліб Головченко, підписавшись президентом Асоціації молодіжної преси України і кандидатом педагогічних наук, розмістив в інтернет-виданні «Телекритика» свій крик душі із приводу кінопоказу на вітчизняному телебаченні: «Такой некрофилии не знает ни одна цивилизованная страна. Сотни часов, тысячи минут ненависти к немцам в исполнении советского и русского агитпропа о Великой Отечественной войне».
Гадаю, німцям у посольстві та фондах така «толерастія» може геть не сподобатися, бо ототожнює з ними екранних нацистів і окупантів, і цей «толераст» разом із «Телекритикою» наражаються на перспективу не отримати більше ґрантів. А що може бути страшнішим для сервільних ґрантоїдів!
«Не можна репресувати божевільного за ту маячню, яку він несе», — якось сказав лівійський лідер Каддафі. Слова Каддафі тут якраз в яблучко, бо Головченко твердить — серед інших бздурів: «Гітлер був соціалістом, вірним сином марксистської ідеї». Як бачимо, перед нами не просто дрімучий невіглас, а войовничий невіглас, що небезпечніше для оточуючих. Тому тривожить, чому може вчити довірливу молодь цей «кандидат наук» у власному «коледжі преси і телебачення» у Миколаєві.
... http://news2000.org.ua/a/63085 |
|
|
![[info]](http://l-stat.livejournal.com/img/userinfo.gif){kind=small}
sachko74's journal
прихода к власти)...
